Навіщо мені переїжджати в чужий дім, де я не зможу бути господинею? Щоб виконувати усі забаганки свекрухи? Зрештою, вона не моя рідна матір…

На останньому курсі інституту ми з чоловіком вирішили побратися. Мої батьки мешкали у двокімнатній квартирі, а свекруха жила в трикімнатній. З матір’ю чоловіка у мене були нормальні стосунки.

Галина Петрівна також мала ще одну двокімнатну квартиру, яку здавала в оренду. Після весілля ми з Іваном перший час мешкали у моєму рідному домі, але одного разу я вирішила погодитися на пропозицію свекрухи і переїхати в її друге помешкання.

– Без проблем, – твердила жінка. – Але зразу не вийде це зробити. Вам потрібно рік або й два пожити окремо на орендованих квартирах. Тоді ви будете цінувати моє житло, за яке не потрібно платити.

Ми з чоловіком здивувалися від такої умови, а свекруха продовжувала розповідати нібито історію з життя про якусь жінку, якій молоді в такій ситуації вилізли на голову. Спочатку вони просто жили у її квартирі, а потім вимагали віддати їм нерухомість назавжди. 

– А я не хочу, щоб так сталося. У старості з цієї квартири я буду мати додатковий дохід, – закінчила вона.

Навіщо мені переїжджати в чужий дім, де я не зможу бути господинею? Щоб виконувати усі забаганки свекрухи? Зрештою, вона не моя рідна матір...

Я не розуміла одного, якщо у неї така позиція, то для чого взагалі було пропонувати нам переїхати? Ми  ж не напрошувалися. Тим часом рідні та знайомі коментували, що свекруха має рацію. Мовляв, не потрібно зазіхати на чужу власність. Краще наскладати грошей і придбати свою власну квартиру. 

Зрештою ми з чоловіком переїхали. Оселилися разом із незнайомою жінкою. Вона в одній кімнаті, а ми – в іншій. Між нами зав’язалися дружні стосунки, умови проживання, розташування й інфраструктура нас також влаштовували. Непомітно збігло три роки, коли свекруха одного дня заявила:

– Ну що, поговорити з квартирантами?

Адже пройшло достатньо часу, щоб ми втсигли засвоїти цінний урок і зрозуміти, як незручно орендувати житло. Проте нас все влаштовувало. У нас ніколи не виникало дискомфорту чи інших проблем в цьому плані. Тож ми відмовили Галині Петрівні, яку наше рішення образило. 

Пройшов ще рік і наша господиня сказала, що збирається переїжджати і хоче продати свою квартиру. Ми не розгубилися, зібрали всі заощадження, позичили у рідних, частину взяли в кредит і викупили її житло.

З того часу пройшло багато років. У нас народилася дочка. Коли малеча пішла в садок, я повернулася на роботу. Згодом ми виплатили всі борги і почали планувати покупку другого авто.

З Галиною Петрівною стосунки так і залишилися натягнутими. Жінка продовжувала тримати на нас образу, адже ми не дали їй можливості показати, яке у неї добре серце. Свекруха рідко приїжджала до нас в гості і майже не бачилися з онукою. Зазвичай чоловік сам провідував свою матір.

Два роки тому Галина Петрівна вийшла на пенсію. У неї погіршилося здоров’я. Біль в ногах не давав їй можливості виконувати хоча б хатні справи. Звичайно, що допомагати у всьому мали ми.

Навіщо мені переїжджати в чужий дім, де я не зможу бути господинею? Щоб виконувати усі забаганки свекрухи? Зрештою, вона не моя рідна матір...

Коли я розповіла сусідці про це, то вона віджартувалася:

– А нехай свекруха спочатку поживе з чужими людьми, які будуть їй допомагати. Щоб потім твою поміч вона могла гідно оцінити.

Ми з цього посміялися, але реалізовувати такий план я не хотіла. Мені було не важко допомогти жінці просто так. Тож я подзвонила їй і сказала, що після роботи приїду.

Ввечері, як  і обіцяла, завітала до Галини Петрівни. Дорогою купила усі необхідні продукти. У квартирі навела порядок та зварила їсти. Зрештою Галина Петрівна сказала, щоб ми переїжджали до неї жити, мовляв, їй тепер постійна допомога потрібна. Я відмовилася.

– Потрібно було дати вам квартиру одразу, щоб ви свою не встигли придбати. Тоді б погодилися переїхати, – обурилася свекруха.

Вдома чоловік мені сказав:

– Можливо, нам справді варто переїхати? Ми б здали нашу квартиру в оренду, а це додатковий дохід. Дочку без проблем переведемо в іншу школу. 

Та я запропонувала інший варіант: найняти доглядальницю. А що? Грошей у Галини Петрівни точно вистачить.

Навіщо мені переїжджати в чужий дім, де я не зможу бути господинею? Щоб виконувати усі забаганки свекрухи?

Тим паче свого часу Галина Петрівна не хотіла нам допомогти, то чому я маю прислуговувати їй тепер? Зрештою, вона не моя рідна матір…

Ми досягли всього самі  і свекруха для цього нічого не зробила. А мені навіть довелося відкладати вагітність до тридцяти років, щоб з більшою частиною боргів розрахуватися.

Галина Петрівна отримала зараз все, про що мріяла. У неї є пенсія, обидві квартири, і вільна шия. Нехай тепер насолоджується. Я не планую витрачати свої сили на жінку, яка не має до нас жодних почуттів.

Якби свекруха допомогла нам, то і розмова була б інакшою. А зараз відповідь у мене одна: я теж не хочу, щоб мені хтось виліз на шию. Нехай чоловік робить так, як вважає за потрібне, а я переїжджати не буду!

А на чиєму ви боці в цій ситуації?

Оставить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *